Сатира
Казала нам учителька, як були ми ще маленькими, що зошит – то дзеркало учня. Тепер, коли ми стали дорослими і зошити наші пішли на розпалку, або на горищі їх миші згризли, то немає куди подивитися, аби побачити, які ж ми є. Може, ми чистенькі, охайні? Може, каліграфічні й грамотні? Може, ми не затерті, не заяложені й не заплямовані? Може, треба тільки подивитися у те дзеркало?
