На купу його, на купу!

Ой, завзятий! Ой, працьовитий! Ой, який же хваткий до робота наш народ! Ще сніг до пуття не зійшов, а кожен тобі гребе-вигрібає усе із двору, аж курява летить.

На купу його, на купу! Отак, деркачем. А що не мететься, те лопатою. Склянки, банки, драні калоші.

Що це?

О! Чобіт знайшовся. Сюди його, на купу.

Ху! В ряднину все не влізе. На возик його. Отак. Ще оце кукурудзиння зверху. Поїхали. Та отуди, трохи від двору. Он хтось уже викинув. На леваду возять. Воно ж нічиє там. Або до трансформатора, що на царині. Там уже того сміття, що електрики добираються до своїх приладів, як альпіністи.

Дарма! А куди ж його? У посадку? Там ще хтось зловить та оштрафує. А тут тільки один Микола Борисенко бурчить. Микола нам що ­– указ? Уся вулиця возить. Он і Петро, і зять його Юрко, і Сонька, і Олька одна й друга. А Настя й Параска, аж звідки пруть!

Один Микола – праведник знайшовся. Та ще Володька Тарасик зі Сміли приїде і теж: «Куди то ви носите?» Воно йому треба? Не в город же тобі, а на леваду. Кому воно заважає? Це якби ніхто не кидав...

То що із того, що діти бігають? Хай собі далі отам гуляють.

Ніхто їх у ті склянки не посилає!

А худобі воно що вадить? Ну, зжує корова якусь підметку. То слідкувати треба за своєю живністю!

А як нема куди того сміття діти, то що робити? Прикопувати? Та це ж знаєте скільки роботи?

Он у людей ящики на вулиці стоять. Приїхала машина й забрала. А нам на біса ті ящики? За них же платити треба.

До трансформатора, або на леваду.

Придумали якусь екологію. Нічого воно на природу не діє. Терник сміттям закиданий, а соловейко прилітає. І так же, бісова личина, виспівує, так витьохкує, що баба Макаренчиха всю ніч не спить, слухає.

Ото вже як солов’ї, зозулі, та чорногузи не прилетять, отоді вже й про екологію потеревенимо. А поки що – на купу його, на купу. Та в терник!