Публіцистика

«БО ТАКИМИ Й ВИ БУЛИ,

ЯК В БУЗУКОВІ ЖИЛИ...»

(Деякі спогади про Миколу Негоду)

Ці рядки смілянський гуморист Олекса Бакуменко адресував Миколі Негоді з приводу якихось критичних зауважень, що той висловив молодому автору за невдалі поетичні починання. Було це так давно, що наші теки творчого доробку були тоді ще такими плюсклими, як березневі щільники. Але, ризикуючи потрапити під жорна критики, ми висмикували з тієї жалюгідної теки найзаповітніше й просили глянути, чи воно годиться, самого Негоду. Де-хто з моїх колег-токарів не вірив: «Оце ти показував свою писанину тому Негоді, що «Степом-степом» написав? Іди, не тренди!»

Не вірили. Я теж не вірив, що колись буду вітатися з ним за руку, брати з ним участь в літературних заходах, та й, що там гріха таїти, навіть цокатися чарками.

Заходячи вперше до спілчанського кабінету, я сподівався побачити велета. На мій подив за столом сидів звичайний чоловік з великими вусами й розповідав, який гарний образ дівчинка придумала: «Місяць із зірочками в піжмурки грається».

Згадуючи про Миколу Негоду, завжди біля нього виникає постать Костя Світличного. Отой їхній азійський жарт «З привітом, друже, аксакал» з вибуховою кінцівкою «...і потримать покірну кіс за ніжну і гарячу ...руку» зачитувався чи не на кожному літературному скопищі.

А чого варте було поєднання їхніх прізвищ: «Світличний і Негода – вгадайте яка в той день була погода?»

Якось на ювілейному святкуванні нашої письменницької організації до виступу запросили Костя Світличного.

«Ану розкажіть, – попросили його, – як ото ви з Негодою тлумачили, що таке гумор, а що таке сатира».

Кость Кирилович на ту пору був уже поважного віку й до нього інколи навідувалась пані забудьчиха. Він підійшов до мікрофона й почав пригадувати ту історію. А потім оглянувся, побачив Негоду, зрадів і вигукнув: «Миколо, розкажи!»

І тоді Микола Тодосійович розповів відому притчу про те, що гумор – це коли ланкова показала дулю бригадирові в спину, а сатира – це коли скрутила під самий ніс.

Спогади про Миколу Негоду були б неповними, коли б не пов’язати його творче життя зі Смілою, а може навпаки – творче життя Сміли з Негодою. Адже літературне об’єднання «Тясмин» бере витоки з першого зібрання дописувачів газети «Червоний стяг», яке провів сімнадцятирічний хлопчина з Бузукова.

За весь той час, дарований Богом, мого спілкування з Миколою Негодою, я був вражений його душевною простотою в поєднанні з величчю слова. Особливо останні роки його життя нагадували вулкан. Це не просто реакція на події, це гнів Юпітера!

Пригадується відкриття пам’ятного знаку на обійсті Тодося Осьмачки. Були побоювання, що стан здоров’я Миколи Тодосійовича не дозволить йому прибути в Куцівку. Але, думається, що саме спорідненість сільських душ двох народженців вітру й степу надали снаги Негоді прибути до Осьмачки. Він читав свою присвяту із записної книжки і вітер розносив його слова над блакиттю ставків, над позолотою церкви, над селом, над усім світом.