Дослідження
Батьку, Батьку! Чи є у світі, хто інший з людської породи, щоб ніс на собі отаке громаддя жартів, приказок, анекдотів, усмішок і всякої всячини про себе?
Ось візьмемо, наприклад, Батька – як батька. Звичайнісінького такого, як у вас, чи й у нас. З роботи прийшов. Стоїть на порозі. А мати з лопуцьком на руках:
– Ой чуки, чуки, чук!
Ану, хто то прийшов? Аж цить-цить: чи впізнає? Хто ж то такий?.. Підійди ближче, шапку скинь.
Батько стовбичить у дверях, бо черевики ще не роззув. Витягує до лопуцька неголену бороду.
– Тато!... Чуєш, тато каже! Упізнав батька. Га! Та хіба то твій батько? – спантеличує мати дитину. – То ж циган якийсь... Ні-і... Диви: рученята тягне. Іди до батька, іди. Отак! У батька руки, як клешні. Та помаленьку, не звихни дитину!..
Отакий Батько: незграбний, височенний, колючий і басовитий:
– Ой чуки, чуки, чук,
Наварила баба щук!
Коли вже мова зайшла про малу дитину, то зразу й пригадався Батько – як хрещений. Авжеж, хрещений батько. Майже рідний. Учора – ще був ніхто, а сьогодні охрестив у церкві батюшка... О! Саме слово спіймалося: батюшка. А він же теж Батько! Та ще й з такою повагою сказано! А коли цьому батюшці років двадцять п’ять і на бороді у нього кучеряве моховиння, то баби хваляться, не нахваляться: «Такий же гарний у нас батюшка!.. Такий гарний, такий гарний!.. Ніде такого гарного немає, як у нас!»
Але повернемося до хрещеного батька, бо він рідному батькові – кум. А за столом кум – не просто кум, а знову ж таки Батько. Батько столу цього, або батькує за столом. Дуже гарно звучить: «Батькуйте, куме!» Тоді кум піднімається, чинно бере бутля, стискає його за шию, і той, щоб не задихнутися, похапцем ковтає повітря: «буль-буль-буль!»
А ще Батько буває батьком і... матір’ю. Не вірите? То скажіть мені, будь ласка, кого запрошують у школу на батьківські збори? Матерів? Ото ж бо й воно! Збори батьківські, запрошують батьків, а приходить... мати. Бо наш батько, як ясне сонечко. З’явиться на Різдво та й знову на чужину гроші заробляти. Ото мати «відпече раків» на тих зборах, бо аби ж воно дитина як дитина! А вважається, що Батько був, бо збори таки ж батьківські.
А ще Батьком називають із поваги. Комбат-батяня, наприклад. Або Батько-отаман. Були ж у нас отамани?! Батько-Ангел, Батько-Козолуп. Кошового теж завжди називали батьком. А Батько-Махно – без «Батька» – узагалі, й Махном не був би.
Батько-Сталін у нас ще був. Один на всі народи, щоб байстрюків не було.
Чи доводилося вам коли-небудь спостерігати, як скупий продавець ціну високу тримає? Ну, прямо нереально високу ціну. Покупець і так, і сяк: «Та куди ж ото скільки? І взяв би... Он тої неділі так і половини цього не давали, а він загилив, як дурний за батька!..»
Чули? Дурний батька продає. Дожилися. Добре, хоч не дешево. А таки ж гилить ціну. Дурний-дурний, а мила не їсть! Купіть! Гарний батько! Смирний та роботящий!..
Баба моя Оксана часто приказувала: «Гуртом – і батька легше бити». Звичайна приказка. Її так часто в нас уживають, що вона не викликає якихось там бурхливих емоцій. Авжеж, звичайно, що гуртом легше батька бити. А тепер ще раз: «Гуртом – і батька легше бити!» Відчули? Яка бездонна глибина мудрості, сміху крізь сльози! Гуртом бити не злодія, не ворога, не пройдисвіта, а батька. Скажи отаке німцю чи англійцю. Куди їм з отим приславутим тонким англійським гумором?
Мені, малому, тоді це дійство уявлялося в більш комічному видінні. Стоїть батько посеред двору. Ні, до воріт ближче. А біля хати гурт збирається. Зразу небагато – душ троє. Батькові байдуже. Навіть глузливо посміхається. Потім із хати ще двоє виходять. У батька посмішка зникла, але груди тримає колесом. А це із-за клуні ще один з’являється... з дрючком. Батько уже з ноги на ногу переминається. І ось, нарешті, гурт уже такий, що можна починати. Усі кидаються на батька й гамселять – хто куди влучить. Лемент у дворі – неймовірний: «Ану, підходьте! Усі дружно! Що комар – то сила! Гоп-раз! Гоп-два! Ху-у-у!..» Набили батька. Але батько не плаче, батько сміється, бо це був жарт. І всі сміються, а дітлахи, аж перекидаються від сміху на спориші.
Баба Оксана мала ще одну приказку про батька. Рідну сестрицю тій, що я тільки-но згадав. Котра з них кого переважить – судіть самі. «Сокира – хоч за батьком ганяйся.» Як на мене, то це вже край. Далі – нікуди. Ви уявляєте, яка це сокира? Ось ця, наприклад. Ану, хто-небудь, замахніться на батька. Ну, що? Не тікає? Значить ця сокира не годиться. Візьміть більшу. Узяли? Замахніться. І з цією сокирою за батьком не поженешся. Треба, мабуть, із десяток сокир перебрати, аж поки знайдеться така, що у батька коліна затрусяться. Ось вона, сокиряка, із смертельносинім лезом і хижовигнутим топорищем. Тікай, батьку, тікай!
І батько дає драпала. Куди краще? В городи? В бур’яни? Чи аж на річку в очерет?
Та ні. Кругом хати кілька разів, та й досить. Це ж тільки для того, щоб узнати, чи добряча сокира.
Ну ось. Уже й били батька, і з сокирою за ним ганялися.
А тепер…
Стоять батько із сином біля пекла. Треба ж їм обом туди лізти, де смола кипить і грішні душі спокутуються. А пропускають тільки поодинці: вхід спеціально звужений. Батько як людина, що знає порядок, бо раніше порядку таки більше було, стоїть та чекає поки його викличуть. А син, гицель отакий, преться, на батька й уваги не звертає. Ану не лізь поперед батька в пекло!
Ох, і смішно було, як батька ховали, а ще смішніше – як у яму опускали...
Немає коментарів:
Дописати коментар