Критична маса

Сатира

Щойно прочитав допис поета Миколи Гриценка (привіт, Колю), де звернув увагу на такі слова, цитую: «треба нарощувати критичну масу «на верхотурі» совісних, професійних патріотів, здатних принести зміни». Згадав, що колись, ще за першої каденції Кучми, написав гумореску «Критична маса». Подаю без змін.

Депутат – ніби атом. Маленький такий депутатик, крутиться межи людьми, вертиться, стрибає з рівня на рівень, віддає енергію, розчіплюється, зрештою. Бо він – депутат. Його люди обрали, і він за людей бореться, добивається, вимагає, голосує, сперечається і, навіть, б’є себе у груди перед народними масами. Такий собі депутат, як атом, справді невичерпний. Якби його воля, то він би один, самотужки, прийняв усі закони гамузом за один день.

Але ж він не один. Їх же там, на горі, ну точнісінько, як тих атомів – сила силенна. Кожен гуде, вертиться й розчіплюється, спалюючи себе ...та все для людей, та все заради народу.

Але то кожен окремо. А разом?..

Разом вони як зійдуться, то становище стає важким. Навіть важчим, ніж у важких металів. Критична маса утворюється.

Маса, яка за всіма законами фізики має вибухнути, але чомусь не вибухає. Парадокс. Непізнане явище природи. Створені всі умови для вибуху. Що коаліція, що опозиція – таке вже витворяють, що та критична маса аж ходуном ходить. Але дарма. Не вибухає. Гарант на тій масі, як на бочці пороховій з запаленим ґнотом сидить, а воно наче відсиріло. Люди вже не знають, що й думати. Так надіялись, що скоро бахне та рознесе їх усіх до чортової матері! А тепер і надію втратили.

Ох, людочки! Депутати – це ж вам не атоми. Це живі люди, біоорганізми. Вони собі депутатський імунітет виробили. Щоб вам зрозуміло було: це порча така. Не вибухне та маса з порчених атомів. І діла ніякого не зробить. Вона тільки гуде і ходуном ходить. І нічого тут не вдієш. Один вихід: замінити атоми. Усі, до ноги. Та вишукати таких, щоб притягувались один до одного, та не спалювали себе на трибуні, та енергію людям віддавали.

1998 р.