Чічас

Бувальщина

Перекладач із мене поганенький. Сам бачу, що німці мене розуміють краще, ніж я їх. Мабуть, вони вже не вперше свої верстати на наших заводах монтують. Прискіпуються, як у себе вдома. То анкери хитаються, то заземлення не того опору. Чомусь наші верстати працюють за будь яких умов, а їм, бач подавай те, що в інструкції написано. А де ж його взяти? Привезли свою техніку – було б і причандалля до неї тарганити. Вони думали, що їм тут на тарілочці все піднесуть.

Гвинтів, звичайно, вам виточимо. Тільки не второпаю скільки. Здається дванадцять.

Що ти мені пальці загинаєш, ніби я геть дурний? Не треба роззуватися, я вже зрозумів. Дванадцять – то й дванадцять. Чічас зробимо. Терешковичу, дванадцять гвинтів німцям виточи.

– Чічас.

– Чули, чічас? Значить все буде ферштейн.

Через три дні він знову пальці загинає. Я забув за гвинти і ніяк не второпаю, що він хоче, а вже, коли шнурки розв’язав – здогадався:

– Гвинти?

– Я-я!

– Чічас. Терешковичу, гвинти давай!

– Чічас будуть.

І трьох годин не пройшло, як Терешкович у ганчірці приніс замовлення. Німець узяв одного гвинта, але враз його випустив на підлогу, плюючи на обпечені пальці. Усім стало ясно, що гвинти щойно були виточені. Терешкович утягнув голову в плечі й мовчав. Тоді німець ще раз плюнув на пальці й запитав:

– А што єст по-рюські «чічас»?

– Терешковичу, поясни камрадові, що воно значить.

– Чічас? Це таке слово, що його вживають тільки у нас. Коли я сказав «чічас», то це значить, що вони будуть зроблені, або цієї ж миті, або хто знає й коли.